Особистість людини, яка працює у зв`язках з громадськістю
Піарник це як священник. Він не кричить: “Я вірю в Бога! А я от я вірю більше, крутіше, краще за тебе! А от я — постився. А от я — взяв і відмовився від тілесних насолод! А що зробили ви?!” І давай публікувати селфі на фоні алтаря та ікон. І фото свого постного столу.
Піарник, як і священник, майже не вимовляє слова “я”. Він вимовляє “ми…” Він не може засуджувати, бо і так само сам — під тим же судом. Піарник, як і священник, просить у своєї внутрішньої моралі дозволу сказати щось іншим людям: чи пораду, чи підказку, і, тим паче, якось вказати на невірність дій. Тут жодного повчання. Бо і піарник, і священник — посередники. І внутрішньо відчувають відповідальність за все, що відбувається.
Піарник, як і священник, частіше говорить “Дякую” на будь-які жести, за які не прийнято дякувати.
Піарник, як і священник, працює частіше за дверями.
Піарник, як і священник, служить. Страшне слово, яке запошлили. Але ціль це є і Бог.
Звісно, я про тих піарників — фахівців зі зв`язків з громадськістю — які не можуть ними не бути. Вони такими народилися, це їхня фізична природа.
Мене відверто жахає у моїй роботі, але, звісно, мотивує до змін:
- дріб`язковість — у життєвих цінностях, принципах, бажаннях — коли тут потрібно лише усвідомити “це всього лише гроші”, або “це всього лише твоє марнославство” і з легкістю поїхати далі
- інфантильність та ірраціональність дій
- закритість від реалій як внутрішня установка, закритість від змін, чесних комунікацій, ескапізм, потакання ілюзіям
Є моменти, які мене засмучують у роботі:
- коли від мене не залежить вирішення питання людини, що звертається з проблемою, а я мушу щось відповісти — і не просто “для галочки”, а донести, що я на стороні людини, розумію і тримаю на зв`язку
- коли колектив проекту не має спільних цінностей, цілей, взаємопідтримки
- коли люди, на яких лежить відповідальність за велику кількість осбі та на процеси у суспільстві, місті, країні— абсолютно не розуміє цього, агресивно відмовляється вислухати, творячи руйнації
У будь-якій роботі, проекті, партнерстві, для мене є важливими 2 речі: зростання організації з подальшими змінами у соціумі та власний розвиток та людей, які знаходяться поруч. Коли ці дві речі я не можу втілити — найчастіше через те, що мені не дозволяють це зробити — у цьому я вбачаю проблему та біду. І сприймаю це на свій рахунок, беру на свою відповідальність. Впевнена, що піарник у компанії це найвідданіша людина тому продукту, тій діяльності, місії, з якими він працює та доносить громадськості. Тому піарнику так важливо любити те, що він робить. І тому так складно рвати зв`язки з тими місіями, які він адвокатував, при зміні команди.
Що би не ставалося, я глибоко ціную те, чим займаюся, та чому я твердо віддана. Це підтверджують мої тренінги, мій блог громадської організації PRUF, сукупність матеріалів, де зконцентрований особистий досвід та які я поширюю для громадськості, бо не можу не ділитися.
Мені непросто дозволити собі давати комусь поради, я завжди роблю це виважено. І блог PRUF я з відчуттям полегшення можу показати Господу на страшному суді. Бо не містить він не продуманих або брехливих данних. І на цей раз моя щира порада , яка може здатися на перший погляд ідеалістичною та простою,— звертати увагу на дії, не на слова. На дії. Не на слова.
Навколишність впливає на мене і я впливає на навколишність. Піарники не створюють міражі, не гоняться за ними. Для мене піарник це людина, яка розуміє. Людина, яка має такий внутрішній стержень, що йому в жодному разі не треба це нікому доводити, про це кричати, гіперболізувати. Людина, яка приймає весь світ з усіма його проявами як взаємопов`язані частини, що це інтегрує всю особистість. Це синтез, збалансованість і — так — милосердя.
Незважаючи на парадоксальність звучання, але піарник — той, хто “зв`язує” різні сторони, є дуже свободною людиною за своєю сутністю. Не усвідомлюючи цього, ви залишаєтеся страшенно одинокими для самих себе, бо так і не знаєте про існування Шляху.
